- Компрессорное оборудование
- Установки очистки масел
- Агрегаты сварочные
- Насосные агрегаты
- Клапаны регулирующие
- Шаровые краны
- Пневмоприводы
- Лебедки монтажные
- Энергооборудование
- Нестандартизиованное обор.
- Товары народного потребления
- Электротехническая продукция
- Услуги - Реставрация роторов
- Услуги - Аренда компрессоров
 |
 |
40020, Украина, г. Сумы, пр. Курский, 6 03151, Украина, г. Киев, ул. Ушинского, 40 |
Публикации
Пожарник, который не спит
10.10.2007
У грудні 2003 р. вперше в Україні на шахті імені Дзержинського Державного підприємства “Ровенькиантрацит” в Луганській області вогонь приборкували за допомогою нової вітчизняної техніки - пересувні азотні повітряно-мембранні станції, створеної на одному з підприємств флагмана вітчизняного компресоробудування - концерну „Укрросметал”.
Вже давно фахівці “поклали око” на головну складову повітря – інертний азот. На відміну від, скажемо, води, яку треба транспортувати до міста гасіння пожежі, азот завжди тут, завжди поруч. От тільки, як взяти його, як відокремити від кисню? Традиційною була, так звана, кріогенна технологія. Вона використовує те, що при наднизьких температурах і під високим тиском гази перетворюються на рідину. При цьому кожен має свої точки такого переходу. Це й дозволяє відокремити складові повітря. Проте, кріогенна технологія дуже складна, дорога, потребує великого стаціонарного обладнання.
Проте, роз’єднтати азот і кисень, основні компоненти повітря, можна створивши спеціальне „молекулярне сито бо розміри молекул кисню і азоту різні. Але цей дуже привабливий шлях вимагав матеріалів з унікальними можливостями. Та спираючись на досягнення хімії полімерних сполук, сучасних високоточних технологій, фахівці промислово- та науковорозвинених держав налагодили випуск таких матеріалів - синтетичних мембран.
Вони й стали „легенями” пересувної станції, що продукує азот. А серце її – компресорна установка. Невдовзі після події, про яку йшлося на початку цієї публікації, станції, створені в Сумах, взяли на озброєння гірничорятувальники і з їхньою допомогою ліквідували ще кілька пожеж.
Ось лише один приклад того, як ця техніка працює (цитую офіційний документ, наказ міністра Мінпаливоенерго): „Застосування азотно-мембранних станцій АМГП-15/0,7С У1 при ліквідації наслідків вибуху метану у 11 південній лаві ДП „Вугільна компанія „Краснолиманська” (ускладненого пожежею) дозволило запобігти розповсюдженню пожежі по вентиляційному ходку лави, евакуювати трьох потерпілих шахтарів, зберегти гірничошахтне обладнання вартістю 8,26 млн. гривень. В 9-тій південній лаві шахти вдалося зупинити поширення пожежі і зберегти обладнання на суму 5,8 млн. грн. та підготовлені до виймання запаси вугілля на суму 150185 тис. гривень”. (Пожежа на шахті „Краснолиманська” в Донецькій області сталася в серпні 2004 р.).
Можливості гасіння пожеж у замкненому просторі за допомогою азотно-мембранних станцій були випробувані НДІ пожежної безпеки в Україні та РФ. Цими дослідницькими центрами дана технологія сертифікована.
Здавалося б, що новинкою мають зацікавитися „звичайні” пожежники, а не лише гірничорятувальники, особливо, враховуючи те, що в нас почали зводити „хмарочоси”, а техніки і технологій для ефективної для ліквідації пожеж та порятунку людей, які знаходяться вище 16-20 поверхів просто не існує. „Азотки” тут могли б сказати своє слово. І ніби-то зацікавленість в них є, але справа рухається у державних установах зі швидкістю волів за традицією, котра залишилася у спадок від СРСР. Тоді час від розробки до впровадження нових технологій складав 15-20 років, а зарубіжний науковий світ підхоплював наші ноу-хау, впроваджував їх за 1,5-2 роки, доводив до досконалості і ми купували за валютні ресурси свої ідеї у чужому виконанні.
Можливо, так само станеться і в даному разі.
Так буде, якщо технологією у нас „вдома” не зацікавляться власники приватних елітних будинків, кількість яких все збільшується, ті, хто зводить ці будинки, або просто ініціативні люди.
Невеличкі азотно-мембранні станції могли б майже стовідсотково забезпечити пожежну безпеку цих споруд незалежно від того чи є там люди, здібні, хоча б бити на сполох, якщо не гасити пожежу, незалежно від відстані до найближчої пожежної служби.
В технічному приміщенні встановлюється азотно-мембранна станція. Тут створюється за її допомогою запас азоту під тиском. Будівля належним чином обладнується: металопластикові вікна і двері забезпечують герметизацію приміщень, система автоматики в разі загоряння, миттєво вмикає подачу по колекторній розводці, куди треба, азоту, запускає азотну станцію. Вмикається (для мешканців, якщо вони вдома) світова і звукова сигналізація, а може (коли є), автономні джерела живлення. У звичайному повітрі близько 21% кисню, а щоб горіння припинилося, його концентрацію азот має знизити до приблизно десяти відсотків. При цьому виникає така атмосфера, як на висоті в 3-4 тисячі метрів. Атмосфера, котра не є занадто небезпечною для людини.
Пожежник азот – реагує на загоряння одразу, в перші ж хвилини його виникнення, а це край важливо у боротьбі з пожежею.
Він не чекає на чиюсь допомогу і прагне впоратися з вогнем сам.
В котеджах, про які йдеться, чимало добра і, погодьтеся, одна справа – гасити там пожежу водою чи піною й зовсім інша – газом, який нічого не псує.
Проблема, повторюю, в одному: чи знайдуться бажаючі зайнятися впровадженням таких сімейних, персональних систем пожежної безпеки в країні, зайнятися цим бізнесом. Перспективним, на мою думку, враховуючи можливості його подальшого поширення для захисту банківських сховищ, складів високоякісних товарів та інших приміщень, де матеріальні цінності можуть бути ушкоджені димом, кіптявою і водою при ліквідації вогню.
Й цим спектр застосування азотно-мембранних станцій не обмежується. Створивши азотну, безкисневу атмосферу в сховищах зернових овочів, фруктів, можна запобігти тих шалених втрат, які маємо при зберіганні цієї сільськогосподарської продукції, але, це, як кажуть, вже інша історія.
Олександр Макарський
Подбор
компрессора
